Спорт і політика завжди йдуть пліч-о-пліч

Інтерв’ю з Авіловим Миколою Вікторовичем – першим номером до Одеської обласної ради від партії «Солідарність» Блок Петра Порошенка, радянським легкоатлетом, десятиборцем, олімпійським чемпіоном і рекордсменом світу, учасником трьох Олімпійських ігор (Мюнхен 1972 – золото, Монреаль 1976 – бронза, Москва 1980 – 5-е місце у відбірковому турнірі), заслуженим майстром спорту.
– Ви досить давно в спорті, але тільки з недавніх пір в політиці. За останні двадцять років ви вперше балотуєтеся у депутати. У вас до цього була політична кар’єра?
– У Радянському Союзі прийнято було вважати, що спорт поза політикою. Але в 1968 році, коли я в двадцятирічному віці побував на Олімпійських іграх в Мексиці, нам в посольстві Радянського Союзу винесли подяку за те, що спортсмени за півтора місяці зробили для міжнародних зв’язків держави набагато більше, ніж дипломати, котрі більше десяти років знаходяться на державній службі.
Я вже тоді відчував, що спорт і політика йдуть пліч-о-пліч. Згадайте Олімпіади 1980 року в Москві, в якій американці відмовилися брати участь. Це в 1980 р., а в 1984 р. вже радянські спортсмени не поїхали на Олімпійські ігри в Лос-Анджелес з політичних причин.
Що стосується моєї політичного життя до 1991-го року, я був депутатом міської ради. Але потім обставини склалися так, що на двадцять років мені довелося виїхати за кордон. Після Олімпійських ігор 2008 року я повернувся до Одеси.
– За кордоном ви працювали тренером?
– Так, я працював тренером національних збірних Іраку, Китаю, Єгипту та Сейшельських Островів.
– Скільки років ви у спорті?
– Уже більше п’ятдесяти років. Я пройшов у спорті великий шлях, був чемпіоном Радянського Союзу серед юнаків. Спорт дуже близький моєму серцю, тому мене прикро вразив нинішній стан усіх наших спортивних об’єктів, які залишилися ще з радянських часів.
– Як потенційний депутат, яким ви бачите розвиток спорту в нашому регіоні?
– Так як у мене п’ятеро онуків, я дуже добре знаю, як сьогодні складно нашим дітям обрати спорт до душі, так як будь-який вид спорту пов’язаний з чималими матеріальними витратами. Порівнюючи з Україною, на Сейшельських островах, де всього 80 000 населення, будь-який клаптик землі, якщо він рівний, перетворюють на спортивний майданчик. Там всі – і діти, і літні люди – займаються спортом. На острові Мае побудували два сучасні стадіони з двома видами покриття – синтетичним і трав’яним.
Мені навіть незручно, що доводиться порівнювати мою країну з маленьким-маленьким островом. У моєї дружини, яка теж працювала там тренером, були спортсмени, які хотіли приїхати тренуватися в Україну. Але нам було соромно сказати, що нашій збірній України ніде тренуватися. Тому, так вийшло, що ми завжди їздили на збори в Південну Африку, до Кенії, а ось в Україні, на жаль, зі своїми учнями так і не побували.
– Звичайно, для того, щоб розвивати будь-який напрям в спорті, потрібні серйозні капіталовкладення, але зараз, ви знаєте, бюджетних грошей катастрофічно не вистачає. Чи є у вас план залучення приватних інвестицій на розвиток спорту?
– Навіть у наш час, воєнний час, коли ми всі чудово розуміємо, що гинуть люди, нам усім складно жити, я знаю, що стадіони будуються, хоч і невеликі. Навіть Федерація Європи з футболу виділяє нам гроші. Я не кажу, що це величезні гроші. У нас залишилося багато пострадянських спортивних споруд, які, на жаль, не підтримували в належному стані, але їх можна привести до ладу.
Я радий, що у нас в місті з’явився такий прекрасний стадіон «Чорноморець», але ми сьогодні не настільки багаті, щоб цей стадіон використовувати винятково для футболу. У Європі безліч стадіонів, де поєднують і футбол, і легку атлетику. Король спорту – це футбол, а королева – це легка атлетика. Крім того, кілька років тому базу з легкої атлетики перенесли до Криму. Сьогодні ми її втратили, тому я днями розмовляв з представниками Міністерства спорту, які сподіваються, що, якщо мене оберуть у депутати обласної ради, ми зрушимо з мертвої точки і створимо в Одесі спортивну базу, де зможуть тренуватися не тільки одесити, але і всі українські спортсмени. Адже у Одесі тренуватися можна довше, ніж у центральній Україні, оскільки теплий сезон у нас з квітня по жовтень.
Багатьом, хто голосував за Петра Олексійовича Порошенка, не подобається, як ми сьогодні живемо. Але в політиці, як і в спорті: потрібен час, потрібно вміти чекати. Якщо станеться так, як нам було обіцяно, я думаю, ми будемо жити в іншій країні. Якщо у нас буде децентралізація, буде виділено багато грошей на розвиток нашого регіону, мені здається, наше керівництво піде на те, щоб створити умови для наших спортсменів, для наших фізкультурників. Сьогодні йде робота з будівництва невеликих стадіонів біля шкіл. Ви знаєте, в Америці всі зацікавлені в тому, щоб діти займалися спортом, вели здоровий спосіб життя, другий розряд з легкої атлетики навіть дає можливість безкоштовно навчатися в інституті. Я згадую, десь у 83-му році я був в Австрії, і у них вже тоді була велика проблема в тому, що багато дітей відволікаються на комп’ютери. Ось зараз настав такий час і у нас. Крім того, корупція зачепила всі сфери в нашій державі і спорт в тому числі. Але в майбутньому, я вірю, ми доб’ємося гарних результатів. Тим більше, спорт у нас в Україні завжди народ любив, та й спортсмени були кращими з кращих.
– Ви легкоатлет, ставши депутатом будете лобіювати саме цей напрямок?
– Ні, ну про що ви говорите. Справа в тому, що я, як спортсмен, сам собі поставив за мету стати чемпіоном світу. Але, на жаль, в ті роки не було чемпіонатів світу з легкої атлетики. І чемпіон Олімпійських ігор одночасно був чемпіоном світу. І цієї мети я досягнув. А зараз, балотуючись до обласної ради, я, в першу чергу, думаю про спорт. У мене є мрія, яку я дуже хочу втілити в життя.
Але ви знаєте, я грав за ветеранів Одеси і у футбол, і у баскетбол, так що для мене розвиток усіх видів спорту в Одесі однаково важливий.
62407576_Avilov